Університетський блог

Яким же було дитинство малої Лариси Косач? Чи помітним був її талант у ще такому юному віці, чи проявився вже згодом?

Неординарна, яскрава, смілива, вишукана, сильна особистість. В 4 роки Леся навчилася читати. Була музично обдарованою, із захопленням вишивала і малювала. Лариса володіла німецькою і французькою, пізніше вивчить грецьку й латинську. Могла спілкуватися англійською та італійською мовами. У  9 років пише  свій перший вірш “Надія.” Вона перекладає українською мовою твори Адама Міцкевича, Генріха Гейне, Віктора Гюго, пише наукові статті. Леся,  борець, експериментатор і новатор руйнує усталений образ жінки та  втілює новий у суспільному житті.

Чи не усі зі шкільних підручників пам’ятають Лесю як хворобливу дівчинку з непростою долею. Якою була справжня боротьба письменниці із недугою?

1881 року Леся застудилася й захворіла на туберкульоз кісток. З того часу почалася боротьба поетеси з хворобою, яка не лише не зламала, але й загартувала її. Леся не любила, коли її шкодували через хворобу. Жінка ця була з іскрою Прометея в душі, з обладунками лицаря, як Жанна д’Арк, в її голові були думки громадянського поступу та розвою української культури, її душевний світ не мав спокою. Ось як згадує про її хворобу мати Олена Пчілка у листі до сина Михайла: “Леся терпить т. е. мовчить, і думає, що я не бачу її мук всякого роду, що я навіть не чую, як вона часом уночі плаче. Я все чую і все бачу, а її стан фізичний лучче бачу, ніж вона сама.” Свій час вона витрачала на творчість, а не на жалість до себе.

Її вогню та ідей вистачало, щоб запалити цілий світ вогнем справедливості та краси, а слабкість, яку їй приписували, поетеса рішучо заперечувала у своїй творчости:

Хто вам сказав що я слабка

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

Чи пісня й думка кволі?

Я була малою горда –

Щоб не плакать я сміялась.

Якою ж була правдива Леся Українка? Якою її бачили сучасники?

Нею захоплювалось все тогочасне товариство письменників та творчих людей. Та життєва енергія й оптимізм доторкнулися до всіх, хто були знайомі з Лесею. Ось як писав про неї письменник Михайло Павлик у листі до дядька Лариси Косач Михайла Драгоманова: “Ну а Леся так просто ошеломила мене  своїм образованням та тонким розумом. Я думав, що вона тілько в крузі своїх поезій, аж воно далеко не так. На свій вік це геніальна жінка…Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім єї слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти і людського життя”.

  Іван Франко правильно змалював образ Лесі Українки, сказавши наступні слова: “Ще раз повторяю: читаючи м’які та рознервовані або холодно резонерські писання сучасних молодих українців і порівнюючи їх з тими бадьорими, сильними та сміливими, а при тім такими простими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ся… дівчина — трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну…”

Що для Лесі було ближчим: інтелігентні кола чи просте товариство?

Олександр Олесь називав її просто: “Наша Леся.” Це віддзеркалює всю теплоту душевну та ставлення до простих людей. Вона несла просвіту в народ. Завжди бувала на ярмарках, cпостерігала за народними звичаями, весіллями та святами. Не сторонилася й аматорського театрального мистецтва: у 1890 році поставила виставу “Кармелюк.” Сама створювала декорації та готувала артистів. Поетеса творила для людей і своїм талантом творила нове покоління вільних, незалежних, щасливих. Люди були джерелом її натхнення – скарбом, який вона берегла. Фольклор: народні пісні, розповіді, казки, звичаї, традиції, – все, що увібрала в себе з дитячих літ, вона щедро переплавила на коштовні твори.

Чи переосмислюють творчість Лесі сьогодні та в який спосіб?

Якщо в англійців, завдяки Шекспіру, є Ромео і Джульєтта, то у нас, завдяки Лесі, є безсмертні Лукаш і Мавка. За мотивами “Лісової пісні” створюють вистави, знімають фільми. 2 березня 2023 року відбудеться прем’єра мультфільму “Мавка”. Сподіваємось, що згодом стане ще більше фільмів та  вистав за творчістю нашої Лесі. На Волині й зараз нам покажуть урочище Нечимне, що стало місцем дії «Лісової пісні», покажуть і галявину, де стояла хата пасічника дядька Лева,— у його родичів зупинялась свого часу поетеса.

Де за межами України захоплюються творчістю письменниці?

Творчість Лесі Українки шанують у Грузії, Індії, Єгипті, у всьому світі. «Лісову пісню» мовою гінді  у 2016 році переклав Юрій Ботвінкін, а в Бейруті у 2021 році видали прозу Лесі Українки арабською мовою.

Як оцінював еволюцію творчости Лесі Українки Іван Франко?

“Леся Українка належить до тих талантів, що виробляються звільна, що важкою інтенсивною працею доходять до панування над формою і змістом, над мовою й ідеями. Десятиліття, що пройшло від опублікування її перших творів, дозволяє нам слідити той розвій від перших, майже дитячих поривів аж до повного майстерства, від дитинячо-примітивних форм до блискучих і вповні гармонійних, від дитинячої імпресіоністики до широкої ідейності й могутнього пристрасного огню. І коли ми рівночасно будемо тямити про важкі обставини, серед яких відбувався той розвій, і до крайності сумний стан того суспільного і духовного ґрунту, на якім виростає наша писателька, то сам факт її постійного розвою і то власне такого розвою будемо вважати доказом незвичайної сили її таланту і при тім одною з найцікавіших появ нашої нової літератури”, – писав Іван Франко.

Померла Леся Українка на чужині, у Грузії. Вологий клімат рідного Колодяжного, Зеленого Гаю, Києва шкодив її здоров’ю. Як пророцтво звучать сьогодні такі Лесині слова:

Довго щирими словами              

До людей промовлятиму я;

Я загину, – та довго між вами

Гомонітиме пісня моя!