Респондент: Онищук Ярослав Іванович – археолог, завідувач кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка.
Спілкувалася: Васьків Юлія – фахівець Відділу маркетингу і комунікації ЛНУ ім. І. Франка.
Хто жив на території Львівщини в І-IV століттях нашої ери? Як ці люди сюди потрапили? Хто такі «чорні копачі» і якої шкоди вони завдають? Куди з України пропадають артефакти, які б могли стати окрасою найвідоміших музеїв? Хто фінансує археологічні розкопки в Україні? Що це за могильники у Карові, про які не написали хіба ліниві? На ці та багато інших запитань нам відповів Ярослав Онищук – археолог, завідувач кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка, керівник археологічних експедицій у Карові.
Розкопки в Карові – вже досить тривалий процес. Інформація про перші знахідки була оприлюднена ще у 2017 році, та пересічній людині, як і журналістам, часто важко розібратися, що за речі там були знайдені, яким племенам належали, і чи матимуть ці відкриття вплив на хід нашої історії сьогодні?
Пояснюємо «на хлопський розум»: у Карові маємо дві пам’ятки: Карів-1 і Карів-13. Карів-1 – могильник із 12 поховань, який виник у другій половині ІІ століття н.е. з приходом на Західне Побужжя групи людей із Середнього Подунав’я (райони Чехії, Австрії). Тут археологам вдалося знайти поховання свебського князя або короля: про це свідчить поховальна урна – бронзовий казан, три вуха-атташі для підвішування якого були оформлені у вигляді погрудь чоловіків із характерною зачіскою (випущене на скроню волосся, зав’язане специфічним вузлом), яку носили германські племена – «свеби». Також під час розкопок у 2017 році там були знайдені й інші поховання різного культурного походження.
Пан Ярослав Онищук зазначає, що історія розкопок пам’ятки Карів-1 почалася з того, що кілька жителів Сокаля за допомогою металодетектора знайшли в околицях Карова ритуально зігнуті меч, два наконечники списів та інші речі, які в давнину покладали у могилу разом зі спаленими на вогні рештками померлого. Знайдені речі були передані у Винниківський історико-краєзнавчий музей (зараз Комунальний заклад Львівської обласної ради «Історико-краєзнавчий музей»), а його керівництво звернулося до спеціалістів кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки ЛНУ ім. І. Франка з проханням провести у Карові розкопки.
«Ми майже одразу натрапили на два найцікавіші поховання: у першому, частково поруйнованому, було поховано спалені останки знатного воїна, а в другому – вже вище згаданого свебського короля. Всього у 2017 році виявили 5 кремаційних поховань, серед яких одне – жіноче. З 2018 року до розкопок були залучені також студенти історичного факультету в межах проходження навчальної археологічної практики. Разом із ними, а також працівниками КЗ ЛОР «Історико-краєзнавчий музей», віднайшли ще сім захоронень. Досліджувати могильник Карів-1 закінчили у 2021 році, розкопавши його повністю», – каже археолог.
Матеріали розкопок були представлені у 2017 на Міжнародній науковій конференції в Лодзі (Польща), а у 2018 – у Франкфурті-на-Майні (Німеччина). Наприкінці 2021 року за матеріалами останньої зустрічі вийшов у світ 98 том престижного видання «Bericht der Römisch-Germanischen Kommission» («Звіт римсько-германської комісії»), присвячений могильнику Карів-1 у контексті європейських етнокультурних процесів того часу.
Розкопки пам’ятки Карів-13 розпочалися у 2019 році. Ярослав Онищук розповідає: «Ми почали робити розкопки на пагорбі, що за 300 метрів від могильника Карів-1. На ньому натрапили на сліди інших поселень неолітичного, енеолітичного (мідного), бронзового та ранньоскіфського часів. Однак у 2021 р. вирішили дослідити на ньому ще одну ділянку. В центральній частині пагорба натрапили на поховання вельбарської культури (назва походить від могильника, дослідженого біля польського міста Вельбарк), носіями якої були племена готів (ІІІ століття нашої ери). Воно було сильно поруйноване іншим об’єктом – великою ямою, викопаною на цьому місці приблизно на 100 років пізніше. Всі речі були понищені, побиті, але не вкрадені».
Цього разу захоронення було інгумаційним (тілопокладальним), а знайдений у ньому матеріал – не менш цікавим і рідкісним для нашої території, аніж із пам’ятки могильника Карів-1. На особливу увагу заслуговують 2 скляні бокали (кубки) з цікавим орнаментом у вигляді накладених на прозору основу посудини хвилястих ниток білого, жовтого і синього кольорів. У лісостеповій зоні України відома лише одна подібна знахідка – кубок із поховання римського часу в с. Городниця на Середньому Дністрі сучасної Івано-Франківської області, знайдений у 1877 р. археологом Ізидором Коперніцьким. За всіма ознаками могильник Карів-13 залишило населення германського походження, бо нагадує він підкурганні готські поховання, відомі до цього часу лише на території Північної Польщі.
Пан Ярослав каже, що знахідки з поховання свідчать про знатне походження померлого: «Окрім скляного посуду, ми знайшли також бронзову фібулу, фрагменти рогового гребеня, частини дерев’яної шкатулки й навіть половинку грального жетона з білого пластового скла, який використовувався в римських настільних іграх. Це, однозначно, речі престижу: з тонкостінних кубків не пили кожного дня, а тільки за якихось дуже поважних обставин. Половинка жетона мала символічне значення, адже люди тоді вважали, що душа померлого в іншому світі матеріалізує цю половинку у весь набір».
«На могильнику Карів-1 знайдені елементи поховальної обрядовості та речовий матеріал, характерний для різних культурно-етнічних груп: носіїв пшеворської культури (лугіїв), південних германців (свебів), західних балтів (культури богачевська й Долькайм-Коврово) і венедів (можливо, праслов’янське населення зубрицької культури). Для звичайних подій – це неможливо, щоби в одному місці разом проживали люди зовсім різного етнічного походження», – зазначає пан Ярослав. Для того, щоб ці племена опинилися на одній території, мали скластися якісь надзвичайні обставини. А склалися вони аж на Середньому Дунаї (на кордоні з римською провінцією Панонією). У 166-180 рр. там відбулися події, які увійшли в історію під назвою «Маркоманські війни».
Хто ж такі Маркомани? Це германське плем’я свебського походження, яке в перших століттях нашої ери проживало на землях сучасної Богемії (Чехія). Маркомани переселилися з території сучасних Саксонії та Тюрингії в Середнє Подунав’я, де проходив кордон Римської імперії, ще на початку нашої ери. Тут можна було вигідно торгувати з римлянами, найнятися на службу та навіть грабувати римські території за межами лімесу (за часів Римської імперії лімесом називали укріплений кордон держави, який охороняли легіонери). Люди, які створили Римську імперію, добре розуміли, що спілкуватися з варварами можна або мечем, або за допомогою грошей, тому налагодили з ними систему «клієнтських відносин». Римська імперія визнавала маркоманів, квадів та інших прилімесних варварів своїми сусідами, забезпечувала субсидіями (грошовими виплатами), подарунками, а їхні вожді отримували статус союзників імператора й друзів римського народу – «Rex sociusque et amicus populi Romani». Натомість вони були зобов’язані самовільно не перетинати кордон й не допускати до нього «чужі» варварські племена.
У перших століттях н. е., коли Римська імперія почала занепадати через економічну кризу, такі субсидії припинили виплачувати. Це викликало незадоволення «клієнтів», тому вони напали й пограбували провінцію Паннонію. Ці події розв’язали тривалу війну, яка завершилася перемогою Риму в 180 р. У результаті на переможених маркоманів і квадів були накладені важкі обмеження, контрибуції та зобов’язання (наприклад, щорічно постачати в римську армію певну кількість людей). Очевидно, що останні намагалися покинути землі неспокійного Подунав’я, мігрувавши на території, віддалені від політичного впливу римлян. Ймовірно, що якась частина свебського населення разом з іншими учасниками варварської коаліції (лугії, західні-балти та ін.) змогли це зробити, залишивши на своєму шляху пам’ятку Карів-1 у Західному Побужжі.
«Підручник – це квінтесенція усього, що досліджено й доведено, – каже Ярослав Онищук і додає: – Пам’ятка в Карові наразі на етапі дослідження, бо для археолога розкопати – це половина справи, дуже важливо є інтерпретувати знайдений матеріал правильно. Для того, щоб ввести щось у науку, ми вивчаємо дуже багато моментів, а щоби ввести в підручник – то й поготів».
У 2000 році прийнятий закон України «Про охорону культурної спадщини», у 2004 році – «Про охорону археологічної спадщини», але й досі нема алгоритму дій у випадках нелегальних розкопок. А таких, на жаль, є чимало.
Сьогодні на аукціонах «Violity», «Reibert», «Західний аукціон» тощо можна вільно купити безліч археологічних предметів і навіть зброю. За підрахунками археолога й дослідника Максима Левади, тільки через аукціон «Violity» щороку продають таку кількість речей, якої б вистачило на експозиції чотирьох археологічних музеїв. І всі ці лоти – робота рук «чорних копачів», яких переважно не цікавить історичний контекст знахідки, а лише її матеріальна цінність.
«Для справжнього археолога не так важлива річ, як інформація, звідки вона походить, де знайдена, який матеріал був супутнім і т. д. Наприклад, римська або грецька амфора: у нас такі знахідки надзвичайно рідкісні й можу дати багато важливої інформації про торговельні контакти, шляхи й умови надходження. Натомість в античних містах Північного Причорномор’я такий посуд був звичайною тарою для зберігання вина, а його фрагментами часто вимощували вулиці», – розповідає Ярослав Онищук. На жаль, через діяльність «чорної археології» більшість такої інформації губиться, а історія нашої держави втрачає цілі сторінки подій.
Сьогодні археологічні розкопки в Україні проводить порівняно невелика кількість фахівців, оскільки держава майже не фінансує ці роботи. Часто археолог сам шукає собі спонсорів або проводить дослідження за власні кошти. Досвідчені спеціалісти тікають з цієї галузі, залишаються лише фанати, які готові присвятити археології своє життя.
На противагу сьогоденню, археологія в радянський час розвивалася значно краще, хоча й мала ряд ідеологічних обмежень. Експедиції проводили різні наукові інституції, музеї історичного профілю, вищі навчальні заклади. До речі, зараз студенти нашого університету, які проходять обов’язкову навчальну практику в польових умовах за межами Львова, не отримують жодного матеріального забезпечення й змушені харчуватися за власні кошти.
Археологічні дослідження в Карові мають фінансування з фондів Винниківського історико-краєзнавчого музею, який є комунальним закладом Львівської обласної ради та утримується коштом обласного бюджету. З 2019 року щорічно частину фінансів на ці роботи виділяє Департамент архітектури та містобудування Львівської обласної державної адміністрації згідно з їхньою програмою археологічних досліджень.
Звичайно, цих грошей замало, аби проводити розкопки на великих площах за участі достатньої кількості робітників та з використанням сучасної техніки. Сподіваємося, що відкриття карівських пам’яток приверне увагу влади, і ці проблеми будуть поступово вирішуватись.
«Співпраця з європейськими партнерами сьогодні – це найчастіше обмін інформацією, науковими консультаціями й фаховою літературою. У лютому 2020 року я мав можливість пройти місячне стажування в «Римсько-германській комісії» («Römisch-Germanischen Kommission») Німецького археологічного інституту у Франкфурті-на-Майні. Його метою було опрацювати спеціальну літературу на теми, дотичні до досліджень у Карові. До речі, бібліотека «Römisch-Germanischen Kommission» вважається однією з найбільших в Європі й зберігає дуже багато інформації щодо археології римського часу», – зізнається пан Ярослав.
Сьогодні існує домовленість із закордонними колегами про допомогу в опрацюванні знайдених у Карові матеріалів, проведенні їхньої реставрації й консервації, а також – про публікацію статей і монографій. Це буде вигідною співпрацею, оскільки дасть можливість черговий раз донести Європі значущість історії України в спільному історичному минулому.