Респонденти: учасники волонтерської ініціативи «Мехмат іде на війну» механіко-математичного факультету ЛНУ ім. І. Франка.
Спілкувалася: Юлія Васьків – фахівець Відділу маркетингу і комунікації ЛНУ ім. І. Франка.
Кожен із нас задумується, як може бути корисним країні в такий непростий час, і часто та користь ховається в абсолютно буденних речах. Так ще 8 років тому механіко-математичний факультет Львівського університету започаткував волонтерську ініціативу «Мехмат іде на війну», яка спершу була покликана допомагати мобілізованим викладачам та студентам: «Тоді, у 2014 році, армія була дуже бідною, тож бракувало таких елементарних речей, як берці, форма… Тож коли призвали одного із наших колег, Олега Бугрія, то ми зорганізували допомогу для нього, але зі створенням сторінки ініціативи у фейсбуці до підтримки почали долучатися і студенти, і випускники, і пересічні люди, тож з’явилася можливість допомогти значно більшій кількості людей. Так на балансі організації постійно перебувало 8-9 осіб з випускників, викладачів і студентів механіко-математичного та їхні військові частини».
Допомога була дуже різноманітною: хлопці займалися спорядженням, технікою, а дівчата – їжею та гігієнічними засобами. Команда старалася готувати військовим приємні подарунки на всі свята, зокрема горішки в меді, які є калорійним та зручним перекусом. А в той рік перед Великоднем одна із викладачок факультету запропонувала робити ще дещо зручніше – енергетичні батончики.
Минуло трохи часу, армію держава забезпечувала значно краще, а всі підопічні повернулися з фронту, тож і діяльність організації дещо затихла.
«Після 24 лютого всі, звичайно, були в шоковому стані і перший тиждень чекали з дня на день, що це от-от закінчиться. Проте далі кожен усвідомлював, що, сидячи й безперервно читаючи стрічку новин, ми ніяк не допомагаємо, а лише шкодимо своєму психологічному здоров’ю, тож треба робити щось корисне. Так і пригадалося добре забуте старе – енергетичні батончики, які кілька років тому ми вже пробували робити. Всі пазлики складалися: рецепт ми мали, досвід – також, інгредієнти знайти було не важко, тож залишалося лише з’ясувати, чи є запит серед військових на таку продукцію. Звернувшись до Гарнізонного храму Святих Петра і Павла, ми отримали схвальну відповідь на свою ідею, тож розпочали її втілення».
З якими труднощами в часі налагодження роботи ви зіткнулися? Що вдалося одразу, а до чого треба було докладати особливих зусиль?
Наступним питанням, яке треба було вирішити, стало місце створення такої волонтерської кухні. Ми розглядали гуртожиток, але там нас не підтримали, тож довелося шукати іншого пристановища. Тоді нам запропонували робити це в їдальні ліцею №80. І хоч наші батончики не потребували випікання й спеціального обладнання, та працювати на кухні значно зручніше, ніж, наприклад, у класі чи авдиторії.
Проблеми з інгредієнтами не було, бо на наше прохання відгукнулося чимало випускників факультету, які принаймні на перший час привезли нам всього потрібного. Так і налагодилося виробництво. Окрім батончиків, нам також вдалося паралельно виготовляти горішки в меді та суміш «Здоров’я», яка складалася з імбиру, меду та лимону.
Розпочала роботу кухня в неділю, нас активно підтримали студенти факультету, тож разом з ними ми вчилися, пробували, вдосконалювали рецепт вже з практичного досвіду, а відтак створили свій власний, перевірений часом та українськими захисниками.
І якщо говорити про труднощі, то насправді ми їх не помічаємо. Звичайно, бувають дні, коли немає горішків чи інших продуктів, але якимось чином вони з’являються, тобто на шляху трапляються такі люди чи організації, які якщо не сьогодні, то завтра нас підтримають.
Скільки днів на тиждень працюєте з волонтерами на виробництві смаколиків? Якою є команда, яка реалізовує цей чудовий задум?
Відверто кажемо, на початку ми аж ніяк не уявляли таких масштабів виробництва. Думали, зробимо ящичок, два, три та й все, але не завод, який щодня впродовж трьох місяців війни безперервно виготовляє продукт. Ми виросли від 27 перших батончиків у 2014 році до замовлень від військових частин на 1000 штук.
Ми працюємо 5 днів на тиждень з 10:00 до 15:00, попередньо списуємося в нашій групі, хто буде завтра, а за потреби кидаємо клич іншим волонтерським організаціям, які радо відгукуються й допомагають. Так вже не раз ми співпрацювали з людьми, які проходять реабілітацію після вживання наркотиків та алкоголю тощо.
Починається наш робочий день із нарізання та пакування вчорашніх батончиків, тобто чималу частку часу й сил забирає саме цей процес. Чим більше продукції ми вчора зробили, тим довше сьогодні її фасуємо. Тож, як бачите, продуктивність напряму залежить від кількості робочих рук кожного дня.
У виробництві кожен має свою нішу: одні розтоплюють мед, інші смажать вівсянку та горішки, треті перемелюють курагу і так далі. Проте бувають дні, коли людина, яка зазвичай відповідала за напрям, не може прийти, тоді ми без проблем навчаємо інших, аби робота була безперебійною і не зупинялася через такі моменти.
Чи долучаються пересічні львів’яни до збору складників для батончиків? Чи зменшилася кількість матеріальної допомоги від небайдужих людей у порівнянні з першими тижнями війни, чи, навпаки, збільшилася?
Найперше на це запитання хочемо відповісти щирою подякою Ліцею №80, що на вулиці Героїв Крут, 27, який надав нам приміщення, тобто шкільну їдальню. Зазвичай у школах харчування є автономним, тобто належить окремій людині й не залежить від навчального закладу, та нам дуже допоміг директор ліцею, який не лише владнав питання із наданням нам приміщення, оплатою комунальних послуг, а й не раз приходив нарізати самі батончики.
Наступну подяку від команди хочемо висловити жителям Нового Львова: вчителям та працівникам школи, батькам учнів, простим жителям. Вони зараз нам дуже допомагають. І навіть попри те, що студенти-волонтери мали сесію, виробництво не припинялося, бо завжди були охочі долучитися.
Завдяки всім львів’янам наша кухня ніколи не залишається без сировини. Горішки, мед, курага, вівсянка – все це люди приносять до школи, аби ми мали з чим працювати. І інакше, ніж чудом, це не назвеш, коли ввечері на виробництві нема ні грама кураги, а вранці її просто так приносять небайдужі львів’яни. Якось у нас зовсім не було насіння соняшника, от зовсім. Дорогою зі школи ми думали, кому б то написати. І тут нам сповіщають новину: буквально 2-3 хвилини тому якийсь чоловік приніс 3 кілограми.
Також між своїми ми жартуємо, що маємо філію виробництва у Нововолинську, адже звідти родом наш колишній випускник, який вже не вперше мобілізований. Його дружина, перейнявши у нас рецепт, заснувала там точку виготовлення енергетичних батончиків, яка щовихідних теж невтомно працює.
Куди вдалося доставити вже виготовлену продукцію? Чи отримуєте ви відгуки від військових про ваші солодощі?
Насправді мережа доставки є величезна: це Авдіївка, Бахмут, Попасна, Маріуполь, Харків, Миколаївська область, Чернігівська, Київська, прикордонні північно-східні області. Де тільки не були вже наші батончики. Часом за продукцією знайомі військові звертаються напряму, тож ми навіть не можемо здогадуватися, куди вони поїдуть вже завтра.
Щодо відгуків від наших захисників, то вони завжди мегапозитивні. Отримуємо чимало з невідомих номерів, ось один із них: «Дякуємо за батончики від цілої роти». Після таких слів хочеться плакати, це емоції, яких не можна передати. Ми розуміємо, для чого ми це робимо, ми усвідомлюємо, що цей маленький внесок допомагає.
З якими організаціями співпрацює ваша команда, хто допомагає доставляти продукцію в гарячі точки, хто загалом займається комунікацією, аби налагодити всі етапи?
Ми тісно співпрацюємо з гуманітарним центром допомоги при Ліцеї №80, тож якщо їм надходять продукти, які ми можемо використати для батончиків, – вони самі їх приносять. І фінансовою частиною, і реалізацією готової продукції займаємось усією командою. Без взаємної допомоги не було би нічого.
В який спосіб долучаються до роботи мініцеху студенти?
На початку студенти були одними із перших, хто допомагав виготовляти батончики, таким собі кістяком нашого виробництва. Зрозуміло, що впродовж червня активність серед молоді була дещо нижчою, адже сесію ніхто не скасував, але тішить, що охочі є не лише із нашого факультету, а також, наприклад, з економічного.
Не менш важливою є їх участь у пошуку сировини та грошей: як тільки вони отримують від нас повідомлення з проханням про допомогу, то реагують моментально.
Чи маєте в спогадах якусь особливо зворушливу історію, яка пов’язана із виготовленням чи передачею продукції воїнам?
Так, таких історій є чимало, розкажемо одну із них. Коли ми організовували аукціон для збору коштів для «Горіхової мануфактури», то одна дівчинка намалювала картину «Поле соняхів» як алегорію на насіння, що проросло із кишень окупантів. Авторка полотна є нашою випускницею, яка сьогодні працює в ІТ-сфері. І дуже зворушливо було, коли її керівник, швейцарець, придбав цю картину за 200 $, тобто майже за 6 тис. гривень. Він написав нам в директ, що хоче, щоб ця картина висіла у нього на стіні, нагадуючи про сміливих українських людей. І це було для нас дуже великою перемогою, адже ми аж ніяк не розраховували на таку суму.
Чи плануєте ви реалізовувати ще якісь ідеї для допомоги військовим? Можливо, поділитесь однією з таких.
Наразі ми сконцентровані саме на виготовленні енергетичних батончиків, адже масштаби виробництва від початку війни зросли в кілька разів, тож розпорошуватися зараз не на часі. Також виробництво забирає фактично увесь час, а попит лише збільшується. Наприклад, станом на зараз маємо стабільну чергу, тобто замовлення, яке отримаємо сьогодні, зможемо віддати лише через 2 тижні.
Значно зросли й потреби військових, адже про такий продукт дізналося чимало людей. Тож не дивно, коли черговий раз нас просять зробити партію на 1000 штук.
З виробництвом поряд долучаємося хіба до організації аукціонів: нещодавно в одному з них вдалося зібрати 10 тис. гривень, а сьогодні працюємо над реалізацією наступного.
Маємо й невеличку мрію зустрітися з дітками-переселенцями та подарувати їм у такий час хоч трішки втіхи та розради. Думаємо, що цього місяця реалізуємо такий задум.
Знаємо, що серед наших читачів точно знайдуться охочі підтримати ініціативу, тому будемо раді, якщо розповісте, як це можна зробити?
Ми завжди раді допомозі нових рук, адже робоча сила потрібна. Тож якщо ви хочете відчути атмосферу волонтерської кухні, зрозуміти принцип виробництва – пишіть нам у телеграм, вайбер +380977201035. Будемо раді розповісти, як, коли й куди приходити.
Також будемо вдячні за інгредієнти: курага, чорнослив, журавлина, сушені яблука, родзинки, штучний та справжній мед, насіння соняшника, чіа, кунжуту, різні види горіхів. Ну і, звичайно, ми поділимося реквізитами картки, на яку можна переказати фінансову допомогу: 5375411413805156 (Малоїд-Глєбова Марта).
Хай така спільна справа принесе нашим воїнам світла хоч трішки втіхи у цей непростий час! Тримаймося, Слава Україні!