Респондент: Олександра Зварич – магістр філології, випускниця філологічного факультету ЛНУ ім. І. Франка.
Спілкувалася Юлія Васьків – фахівець Відділу маркетингу і комунікації ЛНУ ім. І. Франка.
Кожен із нас змінюється під впливом суспільних подій, вбирає в себе історичну пам’ять, оновлюється відповідно до тенденцій, які панують у світі. Коли ми живемо в час війни, трансформація відбувається ще інтенсивніше та глобальніше, адже кожного дня нам доводиться стикатися з великою кількістю нових речей, понять та переносити їх у свій повсякденний мовленнєвий простір. Мова є саме тим інструментом, який дає можливість людям передавати свої емоції словесно, закодовувати інформацію для певного кола осіб чи ідентифікувати, кому належить те чи інше повідомлення (ворогу чи союзнику). Лексичний рівень мови є найбільш чутливим, отож будь-які суспільні зміни залишають свій слід у нашому мовленні: одні – на невеличкий відтинок часу, інші – на тисячоліття.
Нещодавно редакція “Університетського блогу” поспілкувалася із магістром філології, випускницею філологічного факультету 2024 року Олександрою Зварич про мовлення українців у час повномасштабного вторгнення. Варто зазначити, що Олександра у своїй магістерській роботі досліджувала семантико-граматичний аспект неологізмів воєнного часу, що є, безперечно, інноваційною та важливою темою у філологічній науці сьогодення.
Як би ти загалом охарактеризувала мову війни?
З початком повномасштабної війни ми змінилися, очевидно, що й наша повсякденна мова стала іншою, вона наче мілітаризувалась. Щодня ми чуємо і говоримо: тривога, ракета небезпека, приліт, дрони, мавіки, міни, ядерка, плюс, трьохсоті, на щиті тощо. Письменник Олександр Михед у книзі “Позивний для Йова” зібрав і виклав думки й переживання багатьох українців протягом першого року вторгнення. Він пише, що ми стали говорити чіткіше, простіше, рубаними фразами, економлячи час одне одного. “Мова війни – це потік мовлення, в якому говорить травма. Травма не може мовчати”, тож не можемо мовчати й ми про ці кардинальні мовні зміни.
Наскільки мова чутлива до суспільних події? Як вони на неї впливають?
Виникнення нових слів завжди безпосередньо пов’язане з особливостями певного історичного періоду. Невіддільною частиною історії людства є війна, яка спричиняє потужний вплив на мову, на зміну її лексичного складу. Поштовхом до словотворення українського лексикону сьогодення стали події сучасної російсько-української війни.
Які види неологізмів найчастіше утворюються з часу початку повномасштабного вторгнення?
У нашій реальності з’являються лексичні неологізми (нові слова), як-от: русня, бандеромобіль, відкобзонити, повномасштабка тощо. Неосемантизми (неологізми семантичні) – це слова, які вже були в нашій мові, але з війною набули додатково значення, а саме: бавовна, пушкініст, пташка, приліт тощо. Варто згадати також про неоевфемізми – новотвори з метою кодування та засекречування певної інформації, як-от: спецоперація, денацифікація, військові об’єкти тощо.
Ми не раз чуємо в мережі словосполучення “жест доброї волі” та інші. Мабуть, тут вже йдеться про інший мовний рівень – фразеологічний? Які ще стійкі словосполучення виникли за час війни?
Так, повномасштабне вторгнення російської армії на територію України спричинило появу значної кількості фразеологізмів. Зокрема, відправитись на концерт кобзона – те саме, що померти. Вживається щодо смерті російських окупантів чи прихильників країни-агресора. Нести “рускій мір” – знищувати все на своєму шляху. Два-три тижні – дуже довго, тривалий час. Невдало покурити/ курити де попало – вибух на російській чи тимчасово окупованій території. Робити “рускіх харошими” – вбивати росіян. Покласти насіння в кишеню – вмерти на українській землі й прорости соняшником.
Чи має емоційний вплив на людину вживання певних табуйованих слів у час війни (задля заспокоєння чи полегшення)?
Так, ми частіше стали використовувати обсценну лексику. Лайливі слова можуть мати навіть певну психологічну функцію. Емоційне напруження, у якому ми перебуваємо щодень, виходить за межі нормального, і ми не можемо дібрати слова зі звичайного лексикону, щоб розповісти про свій стан, тому й звертаємось до лайки. Проте вона має залишитися лише в дискурсі війни, бо якщо стане повсякденною, то й втратить свою функцію сигналізування надзвичайного емоційного стану.
Знаємо, що евфемізація – це, якщо бути лаконічною, підміна понять із певною метою. Які евфемізми з’явилися у воєнний час?
Так, часто люди використовують евфемізми задля того, щоб приховати справжню природу подій, обманюючи інших приємними для слуху словами. В умовах повномасштабної війни російська пропаганда використовує нові евфемізми, щоб приховати свої поразки, злочини. «Росіяни використовують мову, як маскувальну сітку», – так пише Олександр Михед про мову ворога. Українці розуміють, що росіяни приховують за цими евфемізмами, тому у своїх телеграм-каналах іронічно використовують їхні терміни проти них.
Головне слово воєнної новомови росії – спецоперація, що насправді означає війна; “денацифікація” насправді означає “деукраїнізацію” – знищення всіх українців; “військові об’єкти” – житлові квартали, цивільна інфраструктура.
Це явище не є новим для росіян. Наприклад, дослідниця мови радянського тоталітаризму Лариса Масенко в однойменній праці пише, що в радянській новомові були поширені маніпуляції з евфемізмами у висвітлені різних сфер життя – економічного, політичного, культурного. Уже під час перебудови, коли проголошений принцип гласності уможливив відверте обговорення в наукових колах проблем радянської мовної політики, було визнано, що застосовувані до російської мови стереотипні атрибути “общесоюзный”, “общесоветский язык”, а також “язык межнационального общения” – це ідеологізовані евфемізми для позначення російської мови як державної в СРСР.
Також знаємо, що в час війни цілком звичні для нас слова “бавовна”, “піксель”, “мопед” тощо набули нового значення? Як можна пояснити це явище з боку мови?
Так, це є семантичні неологізми або неосемантизми, які з початком повномасштабної війни набули нового значення. В росії вибух називають словом «хлопок», яке є співзвучним з українською назвою тканини рослинного походження – бавовна. Задля іронії та знущання із пропагандистів українські ЗМІ та користувачі соцмереж використали таку помилку росіян проти них і почали називати «хлопки» в росії та тимчасово окупованих територіях «бавовною». Інші слова теж можуть мати свою історію, але здебільшого це через схожість певних сем у слові й мовну економію.
Якими словами українці називали/називають москаля? Чим зумовлене творення цих назв і чи є воно релевантним?
У нашому мовленні розширюється вживання, з одного боку, піднесеної (щодо “своїх”), з іншого ж – зниженої (щодо “чужих”) лексики та фразеології. Враховуючи, що російські солдати роблять з Україною, ми стараємось їх відповідно називати. Так, на позначення окупантів чи їх прихильників ми використовуємо такі неолексеми, як: рашисти, русаки, русня, свинособаки, чмобіки, чмоні. Проте не варто зловживати цими термінами, адже в такий спосіб ми розмиваємо образ ворога. У світі й в українській історичній пам’яті назавжди має закарбуватись, який саме народ “несе повноту колективної відповідальності за криваву війну”. Це росіяни, а не орки чи свинособаки.
Сьогодні знову чуємо такі словосполуки, як “національно-визвольна війна”, “визвольна війна”, “вітчизняна війна”, які є відомими ще з історичних джерел. Чи будемо вважати їх неологізмами в контексті сучасних процесів?
Це точно не є неологізми. А як називати цю війну – це, звичайно, питання майбутніх істориків. Володимир В’ятрович писав, що в жодному разі не доцільно використовувати термін “вітчизняна війна”, бо він робить нас частиною російського минулого та навіть російської сучасності, оскільки «отєчєственная война» – міф, який уособлює одну з основ “руского міра”. Міф, у якому йдеться про непереможну “совєтську”/російську армію, яка звільнила світ від нацизму. І саме так, надихаючись міфом про вітчизняну війну, нинішні російські солдати йдуть звільняти Україну від нацистів, у ролі яких зараз ми з вами: наші солдати, наші батьки, жінки й діти. Тому не варто бути частиною російської пропаганди.
З наукового погляду хотілося б уточнити, які джерела ви використали для збору матеріалу?
Матеріалом для мого дослідження стали неологізми, виявлені в сучасних українськомовних ЗМІ. Загалом було зафіксовано 120 неологізмів та 256 слововживань. Для збору матеріалу я використовувала здебільшого телеграм-канали, як-от: “Грунт”, “Лачен пише”, “Верховна Рада України”, “Андрій Смолій”, “Львівич”, “Телеграмна служба новин”, “Україна наживо” тощо. Кількість українців, які почали читати телеграм-канали саме після 24 лютого 2022 року, значно зросла. Водночас з’явилась й велика кількість анонімних телеграм-каналів, які поширюють дезінформацію, тому потрібно завжди критично мислити перш ніж довіряти опублікованій інформації. Обрані телеграм-канали є популярними в Україні, мають чималу авдиторію, не є анонімними, публікують інформацію, покликаючись на першоджерела.
Що про такі зміни пишуть відомі мовознавці чи лідери думок?
Особливої уваги заслуговує робота доктора філологічних наук Світлани Гриценко, яка розглядає мовні маркери російсько-української війни 2022 року, що «акумулювали в собі весь спектр емоцій українського народу до агресора, його політичних поплічників у Європі та світі, а також ставлення українців до бездіяльності та пасивності переважної більшості росіян». Дослідниця акцентує, що мотивацією творення нових слів були прізвища визначних політичних діячів чи відомих публічних фігур, їхні домінантні ознаки та риси, герої творів, український топонімікон, запозичення й ін.
Коли думаю про мову війни та мову, слова, літературу загалом, то згадую збірку “Тут були ми” Артура Дроня – поета, нашого захисника та аспіранта Львівського університету. Артур пише про те, що спершу зневірюється у словах, літературі, бо вони нікого не захистять від кулі, не зменшать біль. Але далі говорить, що помилявся, бо сьогодні вже не напишеш старою мовою, її потрібно знайти заново. Слова нікого не врятують, “але ми можемо, а ми досі тут”.